(Науково-практичний журнал Української нотаріальної палати „Нотаріат для вас" №6, червень 2006 року)

Інститут спадкового права в усіх правових системах світу, як стародавніх так і сучасних, вважається однією з найважливіших складових цивільного обороту. Саме спадкове право регулює порядок спадкування, черговість, обсяг тощо.

Ціла книга чинного Цивільного кодексу України присвячена спадковому праву, що також говорить про неабияку вагомість цього інституту у вітчизняному законодавстві.

Його значимість обумовлюється також тим, що об’єктом спадкування переважно є певне майно та право власності на таке майно, тобто вітчизняне законодавство розглядає інститут спадкування як один із способів набуття права власності.

Інститут спадкування потребує особливої уваги з боку законодавців та науковців, оскільки спадкові правовідносини стосуються приватного життя кожної людини, а також її сім’ї.

Відповідно до Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Провідну роль у здійсненні спадкоємцями своїх спадкових прав чинним законодавством України відведено нотаріусам. Так, саме нотаріусів законодавець наділив повноваженнями щодо вчинення комплексу дій, визначених чинним законодавством України, стосовно відкриття та ведення спадкових справ щодо померлих, охорони спадкового майна, видачі свідоцтва про право на спадщину тощо.

У відповідності до ст. 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Отже, нотаріус, у разі звернення спадкоємців по оформлення своїх спадкових прав після смерті спадкодавця для належного і чіткого їх оформлення, повинен визначити вид спадкування і видати спадкоємцям відповідний документ, що підтвердить їх права на спадкове майно.

На сьогоднішній день велику роль у вирішенні питання щодо визначення виду спадкування та кола спадкоємців відіграє Спадковий реєстр, держателем якого є Міністерство юстиції України.

Спадковий реєстр містить базу даних заповітів, спадкових договорів, спадкових справ та виданих свідоцтв про право на спадщину, відомості про які вносяться до нього Реєстраторами.

Так, п. 209 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року № 283/8882 (із змінами та доповненнями) (далі - Інструкція) встановлює, що до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус повинен за даними Спадкового реєстру перевірити наявність спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

Таким чином, нотаріус сьогодні вже не може уявити процедуру оформлення спадщини без звернення до бази даних Спадкового реєстру, оскільки останній містить повну інформацію щодо заповітів, спадкових договорів, спадкових справ та виданих свідоцтв про право на спадщину, тим більше, що з 18 квітня 2005 року база даних Спадкового реєстру значно розширилася за рахунок внесення до неї Реєстраторами значного обсягу інформації стосовно заповітів, посвідчених посадовими та службовими особами, наведеними в статтях 1251 та 1252 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про нотаріат", а саме: заповітів, посвідчених уповноваженими на це посадовими, службовими особами відповідних органів місцевого самоврядування, заповітів, прирівнюваних до нотаріально посвідчених та заповітів, посвідчених консульськими установами України.

Поштовхом до такого удосконалення став наказ Міністерства юстиції України від 7 квітня 2005 року № 33/5 "Про запровадження Спадкового реєстру та внесення змін і доповнень до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України", зареєстрований в Мін’юсті України 7 квітня 2005 року за № 373/10653 (далі - Наказ), яким встановлено, що до Спадкового реєстру підлягають обов’язковому внесенню, зокрема, відомості про заповіти, посвідчені посадовими та службовими особами, наведеними в статтях 1251 та 1252 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про нотаріат". На виконання цього наказу від 18 квітня 2005 року з метою підвищення рівня захисту майнових прав та інтересів громадян і юридичних осіб, профілактики злочинів проти власності, створення єдиної системи обліку заповітів, спадкових договорів та спадкових справ Держінформ’юстом було розпочато поповнення згаданими відомостями вже існуючої бази даних, зокрема, заповітів.

Така новела, в свою чергу, повинна суттєво підвищити ефективність процедури оформлення спадкових прав спадкоємців.

Відтепер відомості про всі заповіти повинні зберігатися в єдиній базі даних, що значно зменшить затрати часу при оформленні спадщини та дозволить запобігти випадкам невиявлення наявності того чи іншого заповіту, у разі, якщо останній був посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або однією з осіб, вказаних у ст. 1252 Цивільного кодексу України, Консульською установою України, адже тепер відомості про такі заповіти можливо знайти у Спадковому реєстрі.

Слід зазначити, що п. 6.1 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5, зареєстрованого в Мін’юсті 17 жовтня 2000 року № 714/4935 (із змінами та доповненнями) (далі - Положення) передбачено, що заповіти, посвідчені вповноваженими на це посадовими, службовими особами органів місцевого самоврядування (стаття 1251 Цивільного кодексу України) до створення та введення в дію програмного забезпечення Спадкового реєстру підлягають обов’язковій реєстрації в Спадковому реєстрі.

Для цього посадові, службові особи органів місцевого самоврядування подають Адміністратору заяви встановленого зразка, на підставі яких відповідна інформація вноситься до Спадкового реєстру.

Адміністратором Спадкового реєстру є державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (далі – Держінформ’юст), до компетенції якого входить, зокрема, забезпечення технічного та технологічного створення та супроводження програмного забезпечення Спадкового реєстру, надання доступу до Спадкового реєстру, забезпечення збереження та захисту даних, що містяться у Спадковому реєстрі.

Відповідно до п.1.5 Положення Реєстраторами Спадкового реєстру (далі – Реєстратор) визначені державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з Адміністратором і мають доступ до Спадкового реєстру через інформаційну мережу Міністерства юстиції України.

Крім того, Положенням також встановлені повноваження Держінформ’юсту як Реєстратора Спадкового реєстру. Такі повноваження Держінформ’юсту є дещо обмеженими порівняно з тими, що надані державним нотаріальним конторам, державним нотаріальним архівам та приватним нотаріусам як Реєстраторам, оскільки Держінформ’юст є Реєстратором Спадкового реєстру лише у разі внесення відомостей про заповіти, посвідчені посадовими та службовими особами, перерахованими в статтях 1251 та 1252 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про нотаріат", а саме: заповітів, посвідчених уповноваженими на це посадовими, службовими особами відповідних органів місцевого самоврядування, заповітів, прирівнюваних до нотаріально посвідчених та заповітів, посвідчених консульськими установами України.

На сьогоднішній день досить суперечливо розглядається питання щодо розмежування компетенції Держінформ’юсту як Реєстратора та державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів та приватних нотаріусів як Реєстраторів, адже більшість нотаріусів відповідну норму Положення тлумачать дещо буквально, тобто вважають, що внесення відомостей про заповіти, посвідчені посадовими та службовими особами, наведеними в статтях 1251 та 1252 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про нотаріат", належить до виключної компетенції Держінформ’юсту.

Звісно, внесення інформації про заповіти, посвідчені уповноваженими на це посадовими, службовими особами органів місцевого самоврядування, до створення та введення в дію програмного забезпечення Спадкового реєстру здійснюється виключно Держінформ’юстом, як це регламентовано Положенням.

В свою чергу, слід звернути увагу, що до повноважень Реєстратора входить внесення реєстраційних записів до Спадкового реєстру, перевірка за даними Спадкового реєстру наявності або відсутності заповітів, спадкових договорів та спадкових справ і надання відповідних витягів, але як Положення, так і інші нормативні акти не відносять зазначені дії до компетенції Держінформ’юсту, а лише встановлюють його повноваження як Реєстратора виключно у разі внесення відомостей про заповіти, посвідчені посадовими та службовими особами, перерахованими в статтях 1251 та 1252 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про нотаріат".

На зазначений факт в багатьох випадках не звертають увагу деякі нотаріуси, а тому нерідко ті, хто не мають власних систем доступу до Спадкового реєстру, подають Держінформ’юсту, зокрема, заяви про реєстрацію посвідчення заповітів з метою внесення відповідних відомостей до Спадкового реєстру, що є неприпустимим з наведених вище підстав.

Інший випадок, коли нотаріуси, які безпосередньо мають право реєстрації в Спадковому реєстрі, відмовляються приймати заяви про реєстрацію заповітів, посвідчених посадовими та службовими особами, перерахованими в статтях 1251 та 1252 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про нотаріат", посилаючись на виключну компетенцію Держінформ’юсту з цього питання та перенаправляють такі заяви на його адресу для виконання.

Але така позиція нотаріусів є помилковою і неприйнятною, адже норма Положення, яка розмежовує повноваження Реєстраторів, лише обмежує компетентність Держінформ’юсту як Реєстратора, а не державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів та приватних нотаріусів.

Тому, зазначені особи відповідно до вимог Положення повинні виконувати всі передбачені для виконання Реєстраторами функції з метою сприяння зменшенню кількості порушень в процесі оформлення спадкових прав та зменшенню кількості судових позовів в майбутньому.

Додатково звертаємо Вашу увагу на строк, передбачений для надання посадовими та службовими особами органів місцевого самоврядування відомостей про заповіти, посвідчені ними до створення та введення в дію програмного забезпечення Спадкового реєстру, що закінчився 18 червня 2005 року, а термін дії внесення таких відомостей до Спадкового реєстру закінчився відповідно, 18 квітня 2006 року.

На сьогоднішній день відомості про зазначені заповіти, що були подані для реєстрації у встановлений строк, вже внесені до Спадкового реєстру працівниками Держінформ’юсту та його регіональних філій.

З огляду на те, що відомості від органів місцевого самоврядування продовжують надходити на адресу Держінформ’юсту та його регіональних філій, роботи щодо внесення цих відомостей до Спадкового реєстру ще тривають.

Крім того, Держінформ’юстом та його регіональними філіями були проведені роботи щодо інформування відповідних органів місцевого самоврядування стосовно необхідності подання ними вищезазначених відомостей для подальшого внесення їх до Спадкового реєстру, але не всіма органами місцевого самоврядування було прийнято до уваги зазначену інформацію. Сподіваємося, що нотаріуси, в свою чергу, також будуть звертати увагу органів місцевого самоврядування на необхідність виконання вимог наказу Мін’юсту щодо подачі на реєстрацію відомостей про заповіти.

Таким чином, існує вірогідність, що на сьогоднішній день база даних Спадкового реєстру не містить повної інформації про заповіти, посвідчені посадовими та службовими особами відповідних органів місцевого самоврядування до створення та введення в дію програмного забезпечення Спадкового реєстру, тому нотаріусам, з метою сприяння належній реалізації прав спадкоємцями при оформленні ними спадщини, необхідно враховувати зазначену обставину при перевірці за даними Спадкового реєстру наявності або відсутності заповітів, складених спадкодавцями.

У зв’язку з тим, що Спадковий реєстр створений з метою підвищення рівня захисту майнових прав та інтересів громадян і юридичних осіб, профілактики злочинів проти власності та створення єдиної системи обліку заповітів та спадкових справ, він повинен містити повний обсяг інформації, який вимагається чинним законодавством України.

Тому, незважаючи на неналежне виконання деякими органами місцевого самоврядування вимог наказу, Держінформ’юст та його регіональні філії будуть продовжувати роботи по внесенню до Спадкового реєстру відомостей про заповіти, посвідчені посадовими та службовими особами органів місцевого самоврядування до набрання чинності наказом, за мірою їх надходження.

Сподіваємося, що Міністерством юстиції України, з метою нормативного врегулювання зазначеної проблеми, буде вирішене питання щодо подовження строків, передбачених для подачі відповідних відомостей посадовими та службовими особами органів місцевого самоврядування та внесення їх до Спадкового реєстру.

Отже, поповнення бази даних Спадкового реєстру здійснюється кожного дня як Реєстраторами зазначеного реєстру, так і його адміністратором у межах своєї компетенції, тому Держінформ’юст сподівається на порозуміння та співпрацю з нотаріусами України щодо питань виконання вимог та обов’язків, визначених Положенням, з метою створення повної бази даних Спадкового реєстру та сприяння запобіганню помилок та порушень при оформленні спадщини.

Олексій ГЕРАСИМЧУК,
Вадим ХОРУЖЕНКО,
ДП "Інформаційний центр"
Міністерства юстиції України