(Науково-практичний журнал Української нотаріальної палати „Нотаріат для вас" №10, жовтень 2006 року)

На сьогоднішній день поняття правочину вже не є новим, а державна реєстрація правочинів стала звичайною процедурою, якою завершується процес нотаріального посвідчення таких правочинів, адже обов’язковість державної реєстрації деяких видів правочинів щодо нерухомого майна встановлено ще з початку 2004 року, тобто із набуттям чинності новим Цивільним кодексом України.

Правочин, щодо якого законом передбачено державну реєстрацію, вважається укладеним виключно за умови додержання вимог його державної реєстрації, а не з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, реєстрація правочинів стала носити правоутворюючий характер, адже факт державної реєстрації свідчить про виникнення в особи відповідних прав щодо нерухомого майна, яке є предметом певного правочину (право власності, право користування тощо).

За допомогою системи реєстрації здійснюється державний контроль за законністю вчинених правочинів в інтересах їх учасників, а також третіх осіб.

Державна реєстрація правочинів служить механізмом, який повинен унеможливити будь-які зловживання або махінації під час реалізації сторонами правочину своїх прав і виконання обов’язків.

Нагадуємо, що Державний реєстр правочинів (далі – Реєстр) було запроваджено Міністерством юстиції України з державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (далі – Держінформ’юст) 2 серпня 2004 року. Отже, саме ця дата стала початком утворення єдиної системи обліку правочинів щодо нерухомого майна, стосовно яких законом передбачена державна реєстрація.

Мабуть, з метою спрощення та вдосконалення процесу оформлення прав за правочином, повноваження з проведення державної реєстрації правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їхньої дії, видачі завірених витягів з Реєстру та виконання інших функції, передбачених Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів, Кабінетом Міністрів України покладено на державні нотаріальні контори та приватних нотаріусів, які уклали відповідні договори з адміністратором Реєстру.

Таким чином, практично вся процедура з оформлення правочину покладена на нотаріусів, що дає можливість уникнути бюрократичної тяганини і багатоденного стояння в чергах, це свідчить про удосконалення системи нотаріату та збільшує вірогідність появи в Україні принципу "єдиного вікна", який дозволить вчинити всі юридично значимі дії в одному місці, уникаючи при цьому біганини по багатьох інстанціях.

Звертаю вашу увагу, що Реєстр на сьогоднішній день є актуальним не тільки через спрощену процедуру реєстрації певних видів правочинів щодо нерухомого майна. Актуальність Реєстру проявляється ще і в зацікавленості фізичних та юридичних осіб інформацією, яка міститься в цьому Реєстрі, адже Реєстр являє собою єдину комп’ютерну базу даних, що містить інформацію про правочини, які підлягають державній реєстрації.

Інформація з Реєстру надається у формі витягів з Реєстру.

Витяг з реєстру – це документ, який містить інформацію про знайдені за певними параметрами пошуку правочини, зареєстровані у Реєстрі.

Так, наприклад, деякі підприємства, установи чи організації через специфіку своєї діяльності або ж в інтересах укладення правочинів в майбутньому можуть з метою з’ясування певних юридичних фактів витребувати в особи, щодо нерухомості якої необхідно вчинити ті чи інші дії, відповідний витяг з Реєстру.

Такий витяг, наприклад, дає можливість впевнитися у чинності певного правочину або встановити факт укладання цією особою будь-яких правочинів за відповідний період тощо.

Відомі непоодинокі випадки, коли установи банків витребовують такий витяг, зокрема, при оформленні кредитів.

Такий витяг містить наступні відомості:

• порядковий номер запису та дату державної реєстрації;
• відомості про сторони правочину;
• опис нерухомого майна, щодо якого вчинений правочин, та якого достатньо для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані;
• строк дії правочину;
• відомості про нотаріальне посвідчення правочину;
• відомості про реєстратора.

Але, як свідчить практика, отримання витягів з Реєстру іноді буває справжньою проблемою. Дуже часто фізичні чи юридичні особи не можуть оперативно та вчасно отримати такі витяги через численні відмови нотаріусів у наданні такої інформації з Реєстру з різноманітних причин.

При цьому завжди проблемними виступають два питання:

• хто має право надавати інформацію з Реєстру?
• чи може будь-яка фізична чи юридична особа отримувати інформацію з Реєстру?

До Держінформ’юсту неодноразово звертались як фізичні, так і юридичні особи з питаннями щодо порядку отримання інформації з Реєстру, але враховуючи, що адміністратор Реєстру не уповноважений надавати роз’яснення з питань застосування чинного законодавства чи інших, оскільки до його компетенції належать виключно технічні функції.

Так, нерідко нотаріуси, до яких фізичні та юридичні особи звертаються за отриманням витягу з Реєстру, направляють цих осіб саме до Держінформ’юсту, незважаючи на те, що повноваження реєстраторів належать виключно державним нотаріальним конторам та приватним нотаріусам, які уклали договори з адміністратором Реєстру, а відповідно до пункту 2 Тимчасового порядку саме реєстратори проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їхній дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені Тимчасовим порядком.

При цьому зазначаємо, що адміністратор Реєстру відповідає за технічне, технологічне та програмне забезпечення Реєстру, надання реєстраторам доступу до нього, забезпечує збереження та захист інформації, що міститься у Реєстрі.

Крім того, слід зазначити, що витяги з Реєстру видаються на спеціальних бланках встановленої держателем форми та завіряються підписом реєстратора, скріпленим печаткою.

Як адміністратор Реєстру, що має певне коло повноважень, визначених Тимчасовим порядком, Держінформ’юст не має жодних правових підстав, а також і технічної можливості надавати інформацію з Реєстру.

Відповідь на друге проблемне питання стосовно отримання витягів з Реєстру частково міститься у Тимчасового порядку.

Отже, відповідно до пункту 18 Тимчасового порядку одержати інформацію з Реєстру можуть сторони правочину або уповноважені ними особи, а також суди, органи прокуратури, внутрішніх справ, державної податкової служби, служби безпеки й інші органи державної влади, якщо запит вищезазначеними органами зроблено у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законодавством.

Таким чином, на відміну від приписів Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 № 31/5, зареєстрованого в Мін’юсті України 10.06.1999 за № 364/3657 (із змінами та доповненнями), Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 05.07.2004 № 830, Порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 31.03.2004 № 410, якими передбачено надання реєстраторами інформації із реєстрів, функціонування яких регламентовано зазначеними нормативно-правовими актами, на письмовий запит будь-якої фізичної та юридичної особи Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 671 (далі – Тимчасовий порядок), встановлює лише право сторін правочину отримати інформацію з Реєстру.

Отже, коло осіб, що вправі отримати інформацію з Реєстру, обмежено. Але навколо цього питання також існують деякі суперечності та неузгодженості серед реєстраторів.

Так, деякі вважають, що дана норма стосується лише тих осіб, які в момент державної реєстрації правочину, сторонами якого вони є, можуть отримати відповідний витяг, який містить інформацію щодо проведення державної реєстрації саме цього правочину. А в майбутньому ці особи вже не мають права звернутися до реєстратора із запитом про надання витягу з Реєстру.

Дійсно, обмеження кола осіб, що мають право отримання інформації з Реєстру, дає право реєстраторам відмовити будь-яким фізичним та юридичним особам в задоволенні запитів щодо надання інформації стосовно правочинів третіх осіб.

Але, на мою думку, позиція реєстраторів стосовно ненадання інформації з Реєстру особам щодо правочинів, сторонами в яких є ці особи, суперечить нормам, встановленим Законом України "Про інформацію".

Частиною 3 статті 9 Закону України "Про інформацію" встановлено, що кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

А тому, виходячи з аналізу Закону України "Про інформацію" та приписів Тимчасового порядку, вважаю, що передбачене Тимчасовим порядком право лише стороні правочину отримати відповідний витяг з Реєстру можна кваліфікувати як право вільного доступу до інформації, яка стосується особисто тієї чи іншої особи.

Виходячи з вищевикладеного, будь-яка фізична чи юридична особа має право отримати витяг з Реєстру, що буде містити інформацію щодо правочину (правочинів), стороною якого (яких) є або була (у разі нечинності правочину) ця особа. При цьому кількість разів звернення такими особами до реєстратора (реєстраторів) за отриманням інформації не може бути обмежена.

Тому відмови нотаріусів в наданні витягів з Реєстру фізичним чи юридичним особам щодо правочинів, сторонами яких вони є, можна вважати неправомірними.

Додатково нагадуємо, що надання витягу з Реєстру здійснюється реєстратором на підставі письмового "Запиту про надання витягу з Державного реєстру правочинів" (додаток 1 до Інструкції про ведення Державного реєстру правочинів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.08.2004 № 86/5, зареєстрованої в Мін’юсті України 18.08.2004 за № 1022/9621).

За одним запитом можна отримати тільки один витяг.

У запиті про надання витягу зазначається одна або кілька таких відомостей:

• порядковий номер запису в Реєстрі;
• відомості про сторони правочину;
• опис нерухомого майна, щодо якого вчиняється правочин та якого достатньо для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані;
• серія та номери спеціальних бланків нотаріальних документів, на яких було викладено текст правочину.

Заповнення запитів повинно бути розбірливим, всі відомості вносяться друкованими літерами. Дати у запитах заповнюються арабськими цифрами у форматі: "День, місяць, рік".

Ця стаття покликана висвітлити деякі аспекти щодо порядку надання інформації з Реєстру та узагальнити практику з цього питання, а тому щиро сподіваюся на плідну співпрацю та взаєморозуміння нотаріусів, які є реєстраторами Реєстру, у розв’язанні проблемних питань, що виникають при користуванні Єдиними та Державними реєстрами інформаційної мережі Міністерства юстиції України.

Олексій Герасимчук,
ДП "Інформаційний центр"
Міністерства юстиції України