У різних країнах світу, в залежності від судової та виконавчої гілок влади, розвинулись різні системи примусового виконання. Так, існує три основні системи: державна, приватна та змішана.

Державна система реалізується у таких країнах, як Данія, Швеція, Білорусь, Ізраїль, Німеччина та США. Зазвичай, функції з примусового виконання покладаються на посадових осіб, котрі працюють у органах судової влади. Вони є посадовими особами судової або виконавчої влади при органах юстиції. Так, у Росії, Фінляндії та США органи примусового виконання входять до системи виконавчої влади. У Росії 26 лютого 2010 року Конституційний Суд РФ постановив, що федеральному законодавцю потрібно у цивільно-правовому Кодексі закріпити механізм виконання рішень Європейським Судом з прав людини.^[1]

У Республіці Білорусь, Німеччині, Ізраїлі, Республіці Казахстан примусове виконання покладається на посадових осіб, що перебувають при судах. Так, Голова Республіки Казахстан, Нурсултан Назарбаєв, підписав 2 квітня 2010 року новий Закон "Про виконавче провадження та статус судових виконавців". Закон наділяє новими повноваженнями, близько 30 основних позицій, як приватних, так і державних судових виконавців. Так, відтепер боржники тимчасово будуть обмежені у праві виїзду за межі країни. Крім цього, боржникам можуть відмовити у видачі ліцензії та призупинити діючу (у осіб, котрі займаються таким видом діяльності, що потребує ліцензування). Новий закон так само передбачає накладення пені щодо дій зобов'язуючого характеру: у справах щодо виселення, вселення, поновлення на робочому місці. Згідно цьому самому документу, у країні буде запроваджений інститут приватних судових виконавців. Закон набуває чинності через 6 місяців після його підписання Головою держави.^[2]

З часу прийняття даного Закону у країні передбачена змішана модель виконання – паралельно будуть співіснувати державне та приватне судове виконання. Приватні судові виконавці повинні мати безперервний стаж 2 роки, скласти кваліфікаційні іспити, отримати ліцензії та пройти конкурс на заміщення посади приватного судового виконавця. За законністю роботи приватного судового виконавця будуть слідкувати уповноважені державні органи управління та органи прокуратури. Примусові заходи у відношенні до боржників будуть здійснюватися лише через суд.^[3]

Російська Федерація прийняла Закон "Про виконавче провадження" від 02.10.2007 №229 – Ф3, що діє на сьогодні зі змінами, внесеними Федеральним законом від 27.07.2010 № 213-Ф3.^[4]

У Росії функції з примусового виконання покладені на Федеральну службу судових приставів. Контроль за діяльністю Служби здійснюється Міністерством юстиції Російської Федерації.

Федеральну службу судових приставів очолює директор – головний судовий пристав Російської Федерації, що призначається на посаду президентом Російської Федерації. Структуру Федеральної служби судових приставів складають: територіальні органи (управління, які очолюються головними судовими приставами суб'єктів Російської Федерації), що складаються з апарату управління та структурних підрозділів (районних, міжрайонних та спеціалізованих відділів, до складу яких входять судові пристави і які очолюють старші судові пристави).^[5]

У виконавчому провадженні, окрім судового приставу-виконавця, беруть участь й інші сторони: суд, сторони виконавчого провадження, їхні представники, перекладачі, поняті, спеціалісти. У виконавчому провадженні поняття "стягувач" є значно ширшим за поняття " позивач". Це через те, що у виконавчому провадженні виконуються не лише судові акти, але й акти інших органів (постанови органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, постанови судового приставу - виконавця та ін.). Зазвичай стягувачем стає позивач, а боржником – відповідач. Але можлива і зворотна ситуація, коли у позові було відмовлено і з позивача на користь відповідача стягнуто судові витрати, задоволений зустрічний позов. У такому випадку стягувачем стає відповідач, а боржником – позивач.

Сторони виконавчого провадження мають право ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити виписки, знімати копії, надавати додаткові матеріали виконавчого провадження, заявляти клопотання, брати участь у здійсненні виконавчих дій, висловлювати свої думки з приводу реалізації виконавчих дій, а також оскаржити дії (бездіяльність) судового приставу-виконавця (згідно зі ст. 31 Закону^[6]).

У системі реалізації виконавчих проваджень США головну роль відіграють шерифи та їхні заступники, почасти маршальська служба на федеральному рівні, судові пристави-виконавці, а також приватні юридичні агентства. Державні органи, що відповідають за виконання, використовуються там, де існує небезпека виникнення фізичного конфлікту або безладу.^[7]

Так, інститут маршалів, Маршальська служба ,є впливовим правоохоронним органом системи державних закладів ^[8]. Служба займається, в першу чергу, виконанням рішень про конфіскацію на користь уряду США. Рішення із приватних позовів виконуються шерифами або іншими посадовими особами, у відповідності із законодавством того чи іншого штату. Маршали є посадовими особами федеральної системи юстиції, які підпорядковуються Генеральному прокурору США через Міністерство юстиції США. Кожен з них призначається на 4 роки Президентом та затверджується Сенатом. Маршали виконують свої функції у межах федерального судового округу у США. Таким чином, є 94 маршали США, з підпорядкованими їм апаратами співробітниками загальною чисельністю більш, ніж 4000 осіб.^[9]

У законодавстві про виконавче провадження США є свої особливості. Приміром, якщо кредитору невідомо про наявність власності у боржника, то боржник може бути викликаний до суду з метою проведення процедури додаткового розкриття доказів. Суд має повне право вимагати від боржника розкриття відомостей про наявне у нього майно з метою наступного стягнення. За умови, що боржник не з'являється до суду згідно з повісткою або відмовляється відкрити інформацію про наявне майно та його місцезнаходження, у такому випадку боржник може бути ув'язнений за неповагу до суду. При тому тут не визначається , на відміну від заходів карного покарання. Строк перебування у в'язниці. Боржник буде звільнений лише тоді, коли розкриє інформацію.^[10]

Так само, у країні діє інститут збирачів боргів, що регулюється Законом про чесні методи збору боргів від 1978 року.^[11] Збирачі податків отримують від 30 до 50 відсотків комісійних, що є достатнім стимулом. Стягнення податків здійснюється різними шляхами, змушуючи боржника сплатити без звернення до суду. Разом з тим, збирач боргів поставлений у певні рамті на його діяльність встановлені досить суттєві обмеження. Фінляндія. У Фінляндській Республіці функції з примусового виконання покладено на Державну службу примусового виконання, що знаходиться у підпорядкуванні Міністерства юстиції України. Державна служба примусового виконання Фінляндії складається з центрального апарату та підпорядкованих йому територіальних органів. Очолює дану Службу керівник, котрий призначається на посаду Державною Радою (Урядом). Керівництво територіальними органами здійснюється старшими окружними судовими виконавцями. Територіальний орган має свій район діяльності (округ), у межах якого здійснюються функції примусового виконання. Один округ охоплює від 2-х до 9 відділів примусового виконання, у залежності від масштабу округу.^[12] У цій країні контроль за виконавчим провадженням покладений на поліцію.^[13]

Крім цього, на території держави сталася реорганізація структури, що здійснює виконавче провадження. Так, з 1 січня 2010 року у Фінляндії була утворена самостійна служба примусового виконання, з центром у місті Турку. Фіни продумали широкий перелік повноважень приставів та різноманітні можливості використання інформаційних технологій. У відділенні фінської служби виконавчого провадження можна побачити картину, коли пристав сидить за комп'ютером і у режимі он-лайн контролює всі угоди, які укладає боржник по своїх банківських картках. У кожного громадянина країни є номер, занесений до спеціального реєстру. Це є однією з причин, чому фінським приставам немає потреби заходити до житла та описувати майно. Практично усе і так видно.

Одночасно з цим, у приставів Фінляндії є прямий доступ до усіх державних та банківських ресурсів. Коли пристав заходить до системи, його дія просто фіксується. Для порівняння: у Росії та Україні немає прямого доступу до цих ресурсів. Але виконавці мають право давати запит у банки, накладати арешт та подібне. Приміром, у Німеччині сьогодні система є дещо іншою. Виконавці проваджень у цій країні обмежені у доступі до інформації. Німецьке законодавство вимагає того, щоб кожна виконавча процедура починалася з ревізії майна безпосередньо за місцем проживання боржника.^[14]

В Україні реалізація виконавчого провадження регулюється Законом України "Про виконавче провадження"^[15] від 1999 року №24 (з останніми змінами, внесеними згідно із законом N 2453-VI від 07.07.2010 ). Так, згідно зі статтею 2 глави 1 Закону, примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Прес-служба
ДП "Інформаційний центр"